Зірка

Розчиняючись сам у собі, розстікаючись по стінах димом, глузд кидаючи на поталу часу, куриву і “помрієм”. Розминаючи пучки пальців, пера ручок і ручки чашок, раз за разом кольорово розфарбовую сірі маски.

Ніч на дворі чи день на стелі, вздовж чи впоперек, без розмітки, вигризаю в паперу голос, розсипаюсь словами, стигну.
Хай у серці давно пустеля, хай всередині - зимно й тихо, - розмовлятиму я з Тобою, малюватиму Тебе світлом...


Пада сніг за вікном, замітає Твої кроки і мої мрії. З ким би й де не ступала досі, - будь щаслива, сліди загубились. Не чіпляюсь уже за тіні, забуваю Твоє обличчя. Хоч Ти денна - вже зовсім інша, - Та, нічна, зі мною лишилась...
- Хто Вона? - запитають друзі.
- Блін! Ви що?! Познайомився ж тільки... Ну, кумедна, розумна, зваблива... Так, без Неї усе набридло.
Хай всередині - гаряче й лунко, хай нарешті пустеля розквітла. Все одно я скажу спасибі, що, пішовши, не вимкнула світло.