Горизонт

…Ну, що ж ти так?! Чіпляйся за слова!.. За знаки запитання, оклику, трикрапки! За напівсон, за те, ким Мить була, за тінь від мрій, бажань, від ноток голосу, за недопрограні поразки…

Дивись вперед!.. Ти бачиш Горизонт? Біжи, крокуй, повзи, що маєш сили!.. Як?! Не встигаєш?.. Швидше! Не тягни! Розбий годинник! Просто подзвони… і попроси, щоб Землю зупинили…

Гудки…

      -          Алло! Привіт!

      -         Я слухаю…

      -         Ну, розумієш… в мене… тут…

      -         Що?.. Знову місяць з неба? Грім і блискавки? Безсмертя? Знайти себе і місце у житті? Заможність? Славу? Полатати серце?

-         Ні… Чуєш?.. Землю зупини…

-         Всього лиш?

-         Бачиш? Закрутило…

-         Та добре…

-         Що? Уже?

-         Та да…

-         Ну, я пішов?

-         Куди?

-         Вперед.

-         Навіщо?..

А вітрила?.. Уже порожні. Це колись їх надихали подихи й зітхання. А, може, впертість та ідеалізм? Бажання бути разом, не зважати на шаблонні рамки? На межі, заборони, що самі обтесують готові розпрямитись крила. На ціль, що хтось поставив там тобі. На долю, до якої засудили…

Ну от… уже Земля не крутиться  перед очима, залишився позаду Горизонт. Чи Він до тебе повернувсь спиною, чи ти до Нього? І який резон повзти, іти чи бігти?.. Ось, пласка, лежить… І ти на ній…

Гудки…

-         Ваш абонент поза межею слів. Він радить Вам не зупинятися на місці, оскільки знову Землю відпустив…

-         Як?

-         Просто… Він сказав: «Іди ти!..»