Майстер
Будуєш нові сходи і піднімаєшся ними вгору. Ступаєш впевнено, наче завжди мав дозвіл сіяти свій порох, який осідає позаду і проростає попелом сподівань і забутих мрій.
Поспішаєш. Сам застилаєш горизонт сухою цеглою, заливаєш його бетоном. Розпалюєш випадковий вітер своїми принципами, роздмухуєш його вірою у вічні цінності... І знову робиш крок вище, - не зупиняйся, бо забудеш, навіщо?
Не обертайся. Позаду, можливо, інші. Йдуть за тобою, карбуючи кожен подих. Або до тебе. На чому будуєш мури?.. Або там немає нікого. І, поки не зникнеш, не буде.
uploads)posts)600px)1182506640_128933496_554a27dd69_o.jpg)
Кожен майстер свого життя, ми самі будуємо свою дорогу й самі ж по ній ідемо.
ВідповістиВидалити"Друга основа розбита і я не можу дістатись до третьої, тому змушена хапатись знову за першу і йти в протилежному напрямку самої себе. Я не маю права втікати, тому йду покірно, як рабиня до майбутнього, що не є моїм...." - навіяло.
ВідповістиВидалити/як на мене, трохи не зв'язно.. але емоційно. не схоже на тебе/