Берег

Твій дім - бурштиновий. Осяйно манливий зсередини. Сліпуче простягає до мене гарячими відтінками. Кличе крізь тонкі кришталеві шибки. Його двері настіж розчинені.
Я йду навпрямки по мінливій різнокольоровій стежині. Зверху падає небо холодними іскрами. Наповнююсь радістю. Вздовж квітнуть трави росяними намистами. Мріє весною. Повітря просякле ранковою свіжістю і тихим листяним шелестом. Воно стає моїм подихом. Твоми легенями п'ю його спрагло, тамуючи тишу, що оселилась всередині.
Заходжу до вітальні безпечно. У рамках пишних - майбутні спогади, під ногами - білий пухнастий килим простягнувся баранцями морськими пінними.
Я піднімаюсь по стінам тінями. Ніжно, навпомацки, торкаюсь до стелі з червоного дерева. Вона проросла свічниками срібними, - на них гойдаються вогники. Відчувши мою присутність, вони сплигують зі своїх розцяцькованих сідел, вітаються... й безшумно витають навколо, чемно відблискуючи.
І ти. Спускаєшся зверху сходами. Сукня пишається найтоншими нитями, - в них заплутався протяг і виграє тими струнами. Ефірно нестримну мелодію для нас урочисту.
Під неї горнуться складки одягу. Одна до одного... Я - вдома.