Точка повороту

Йому не вистачило всього близько 800 метрів, щоб перервати фінішну стрічку.
Двигун заглух і сліпуче білий позашляховик зупинився. Ніхто не поспішав відчиняти дверцята зсередини. З навколишніх понівечених залізяк із славним минулим лендроверів, тойот, мерседесів та іншого металобрухту, що рівномірно всіяв пустельну площу радіусом не менше трьох кілометрів, почулося нетерпляче рипіння. Скрегіт. Потім - скигління. Ті, хто засів там, ховаючись від безжалісної спеки, вже навіть віддаля не нагадували мрійників та героїв, які повірили у долю і не звернули назад на Точці повороту. Одні пролетіли на усій швидкості, так і не помітивши її, інші - саме у цей момент відволіклись і звірялись із картою та планом, а хтось просто переоцінив власні можливості. У будь-якому разі, вони усі залишаться тут до кінця життя. І навіть довше. І будуть перешкоджати тим, хто вирішить пішки подолати відстань, що лишилась до їхньої, колись омріяної, цілі...
Перед Принцесою простягалася безкінечна пустеля, майже рівномірно вкрита залізними бляшанками автомобілів, по яких повз багряний захід сонця.
- Чому він не виходить з машини? - запитала Принцеса, втискуючи кісточки пальців у прохолодний мармур балкону.
- Ну, навіщо кожного вечора, вже кілька століть поспіль, запитувати одне й те ж саме?! - роздратовано заскреготала Башта. - Ви ж знаєте, що ВІН обов'язково повинен прийти, - так сказано у Легенді. Отже, прийде. А ось цей, останній, хто зупинився, - треба віддати йому належне, небагатьом вдавалося наблизитись на таку відстань, - напевно, просто не той, кого Вам призначено.
- Зараз буде темно, - капризно захникала Принцеса.
- Ну-ну-ну... Ви ж знаєте, з протилежного боку у цей час Сонце встає. Хочете, я зараз просто туди повернуся разом з Вашим балконом?
- Ні! Ще трішки... Не хочу пропустити, як вони на нього накинуться.
Пустеля перед балконом затихла. Лише час від часу, якщо прислухатись, можна було почути, як пересипались, ніби у пісочному годиннику, піщинки. Холодна липка темрява заволокла безпросвітним мороком усе перед втомленими очима Принцеси.
- Слухай, - не відриваючи погляду, звернулася вона до Башти, - напевно, він зараз просто боїться загубитись. Давай увімкнемо прожектор і вкажемо йому шлях до мене.
- Будь-яке бажання, Ваша Високість...
З верхівки Башти у темінь врізався блідо-жовтий сніп світла. Простір до фінішної стрічки, яка заміняла ворота, очистився навіть від тіней. Білий позашляковик сяяв, наче під софітами автосалону. Раптом його двері відчинились і з-за них у напрямку прожектора вибіг хлопець у спецобмундируванні кольору хакі. Напевно, сонцезахисні окуляри не дуже рятували його від сліпучого світла, - і тому він прикривав їх рукою. На вигляд - 23-24 роки, молодий, худорлявий, високий, м'язистий, швидкий... Але пустеля вже ожила. Суцільні тіні, наче довгі пасма темносивого волосся, щупальцями метнулися до бігуна. Лише на якусь мить вони перекроїли світло... Пролунав жаский моторошний крик, - і хлопець зник десь за межами світлового контуру... Тиша...
Принцеса задоволено крякнула:
- Ти була права. Я не його чекаю...
Вона задумливо постукувала нафарбованими червоним нігтиками по плитах балкону. Потім знову поправила свою білу весільну сукню.
- Вимикай прожектор і давай на інший бік, до Сонечка.
- Будь яке бажання, Ваша Високість...
Клацнув прожектор. Знову запанувала темрява. Башта почала повертатись.
Принцеса цього навіть не відчула, але по її запудреній старечій вилиці збігла самотня сльоза...