Ви не бачили Увімкі?

Увімкі Вимк належав до покоління найперших енергетичних приладів. Однак не виглядав застарілим. Кожного дня протирав схеми, змащував контакти, дарма не перегрівався. І хоча у швидкості та продуктивності поступався молодшим, його досвід та бездоганна репутація завжди дозволяли мати, хоча й не саму високооплачувану, тимчасову, - а все ж роботу. Крім того, він володів різними спеціальностями, - від звичайного провідника до сканера.
А одного разу йому запропонували попрацювати людиною. Не найбільш досконалий прилад, але надзвичайно енергоємний. Увімкі Вимк погодився. Він звик ділитися, - тому завжди тримав при собі кілька запасних акумуляторів. Про всяк випадок. Хоча ніколи їх не використовував.
Увімкі Вимк під'єднався до мережі...
Виявилось, що робота - ненормована. Але ж він не мав сім'ї і міг це собі дозволити. Щоправда, ставати на повну зарядку вдавалося усе рідше. Напевно, саме тому, керуючись інстинктом самозбереження, люди вмикали одне одного лише тоді, коли виникала така необхідність(скажімо, збій у системах пізнання або живлення). А увесь інший час працювали на автопілоті.
Основним завданням Увімкі, як йому пояснили, виявилась обробка інформації із наступним прийняттям рішень на їх основі. Він працював майже цілодобово. І, як наслідок, акумулятори вийшли з ладу ще за перший тиждень. Резервне живлення протрималось трішки довше. Увімкі знайшов вихід в об'єднанні своїх енергоємностей з іншою людиною...
Коли працедавці помітили, що Увімкі зовсім спустошений, - його вирішили звільнити. Однак...
_____________________
...Гратися з його вимикачем вона звикла ще з їхнього знайомства. Якось комп'ютер завис, - викликала майстра. Прийшов він. Виглядав дуже втомленим, але приязно посміхнувся. Підійшов до системного блоку, провів по ньому рукою, - і той одразу запрацював. Майстер виявився майстром на всі руки, - вже за півгодини у її квартирі усе працювало як нове. Вона йому дуже подякувала, обіцяла, що вони обов'язково побачаться, коли у неї щось зламається, і спробувала виставити за двері.
- Навряд, мене перевели працювати у якийсь банк. Програмістом, здається,.. - звів плечима майстер.
Треба було подумати. Трохи старший середнього віку, але міцно збитий, складений, здавалося б, ідеально. Він був дуже незвичним, - навіть оригінальним. Мовчун. Не романтик. З ультрареалістичним поглядом на світ і специфічним, "нормативним", почуттям гумору. Не схильний до зайвих слів та емоцій. Не компанійський. Ніяких друзів і темних плям минулого. Словом, зануда... Зате завзято працював. Заробляв не так, щоб багато, але з ним вона бачила перспективу. Свою перспективу. Вона не ревнуватиме, не витрачатиметься на виховання і зможе зосередитись на собі. Бути заможною, зберігати красу, заводити багатообіцяючі знайомства з успішними людьми... Ну і, якщо що, їхні діти завжди матимуть усе необхідне... Вона вмикала його, коли хотіла, і вимикала, доки він собі щось там не надумав...
І потім раптом усе пішло не так... Він більше не вимикався. Не те, щоб їй це не подобалось. Просто, а як же?.. Вона ж усе спланувала...
_____________________
...Однак, в Увімкі зламався вимикач. Він відмовився від ідеальних алгоритмів і довершених теорем. Піддавав сумніву свої призначення і місце у технологічному процесі. Усю, зібрану по крупицям енергію витрачав на нічого не варті дрібниці, - типу перепаювання власних механізмів та впертих спроб змінити комплектацію...
Коротше. Він - зник. Звичайно ж, зовсім скоро про це забули, - ще не вистачало зациклитись!.. І все ж...
Ви точно не бачили Увімкі?