Вибір

Колись... Там... Вас запитають. Усередині усе сповниться передчуттям непересічності теперішнього, а навколо розіб'є свій табір багатолике прийдешнє і, вивчаючи терпіння, чекатиме на відповідь.
Це занадто важливо, щоб отак, бездумно, вбити невизначеність. Нависаєш над нею усіма своїми плюсами та мінусами, штовхаєш аргументами, спекулюєш фактами, на досвіді тримаєш паузу і врешті... приставляєш ніж до горла. А вона мовчить. Навіть не поворухнеться. Її очі відкриті, але у них - порожньо. Ні страхів. Ні бажань. Ні радості...
Колись... Там... Вас обов'язково наздожене відповідальність. Вона - глуха, а тому не почує ні благань, ні виправдань. Відповідальність збере усі докази, відбитки, вичитає історії хвороб, перерахує кроки. А потім, зручно вмостившись на посадковій смузі для Ваших бумерангів, спробує підказати відповідь.
Колись... Там... лусне шкаралупа. І свіже повітря увірветься до Ваших затхлих шухляд, почне їхнім пилом вимальовувати чудернацькі візерунки на шкірі, підніме угору золу старанно загублених фото і намагатиметься зробити Вам штучне дихання. Вдих-видих. Вдих...
Мить переодягається у години, місяці, роки... Перетворюється у життя. І стає безсмертною.
...А можливо гусениці вистачить зухвалості лише на те, щоб замотатись у кокон? І залишитись лялечкою? Можливо, прийдешнє так і засне. Не дочекавшись. Відповіді.