Хворий на велосипеді з таємною зброєю та ліхтарем у руці


Є версія, що Це схоже на велосипед. Вигадувати нічого не треба. Як тільки сів - починай крутити педалі, обережніше на поворотах, не тарань вантажівки. З'їжджай з гори пригальмовуючи, їдеш уверх - розженись і тримай темп. Впав - негайно піднімайся і наздоганяй втрачені кілометри. Доглядай за велосипедом - далі будеш. А якщо зламався, не підлягає ремонту - змирись і бери новий... Так, і ніколи не поспішай до фінішу, - насолоджуйся поїздкою.
Стверджують, що Вона - ліхтар у твоїй руці, який навіть у цілковитій темряві не дозволяє збитись з дороги. Просять ніколи не вимикати, не зважати на тіні від нього, мати запасні батарейки, оберігати від крадіїв. Маючи такий пристрій доводиться багато чим і ким жертвувати, завжди мати при собі щось смачненьке, - адже на його світло часто злітають не тільки метелики. Не нагодуєш - самого зжеруть. І звикни до кроків за спиною. Не озирайся, - вони теж йдуть за твоїм світлом.
А Ця схожа на мізерну за розмірами, але величезну за потужностями таємну зброю. Навіть виникають сумніви щодо її земного походження. Має оптичний приціл. Залягає дуже глибоко, маскується. Дає про себе знати лише як останній аргумент і завжди з'являється вчасно. Якщо вже витягнув Її - одразу ж затримуй дихання, обери ціль, поклади палець на курок. І стріляй. На жаль, з влучністю у неї не все гаразд, - зате має високу витривалість, адже досить часто працює в холосту.
Вважають, що Вона - хвороба. Хронічна. На щастя, досить поширена. Симптоми відомі усім, - тому є багато бажаючих підробити довідку з діагнозом. Заразна. Передбачити наслідки - неможливо. А бігаючи за рецептами, тільки дарма викидаєш час на вітер. Справжній штам - невиліковний.
Кажуть, якщо ти не тримав ліхтаря у руці, не маєш глибоко захованої таємної зброї, хронічно не хворів, - ти ніколи не їздив на велосипеді.

Коментарі

  1. Їхати повільно – абсолютно безпечно, але нудно. Зрештою набридає одноманітна рипуча мелодія коліс. Педалі крутяться на інерцією , а тіло звикає до навантаження і більше вже не хочеться себе нічим не обвантажувати.
    Їхати стрімголов – моторошно і захопливо, адже пізнаєш незабутній присмак швидкості з пульсацією адреналіну у скронях. Та набравши швидкості, вже не загальмуєш. Мусиш мчатися вперед, не зважаючи на тих, хто хотів би їхати з тобою, але не встиг вскочити на велосипеда на усій швидкості.
    Їхати наодинці – звабливо, вільно. Не втрачатимеш найдорожчих пасажирів і ні за кого не відповідатимеш. Але ніхто не допоможе піднятися, якщо впадеш; ніхто не вилікує рани від падіння. Ніхто не побажає гарної дороги і не стріне на фінішній прямій.
    Їхати з тобою… Як?..

    ВідповістиВидалити
  2. Вот действительно законченная, самодостаточная и полноценная аллегория. И классический набор категорий (жизнь-вера-надежда-любовь) ее совсем не портит. Всегда приятно в новой форме узнать знакомый образ, который ты точно так же понимаешь, точно так же его переживаешь, но выразить его этими словами до сих пор не смог. То ли слов не хватило, то ли голова забита чем-то иным. Подобные образы всегда вызывают реакцию в стиле «Да, вот оно! Именно так я и думал! Ух ты!».
    Причем приятно не только прочитать образ, но и на определенном этапе прочтения угадать его – ну, как паззл собрать, изначально не зная общей картинки, когда с каждым новым кусочком-словом образ приобретает знакомые черты.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні публікації