Крок за кроком

Від самого народження Він був осяйно білим. Класичний, міцно збитий, не надто зручний для інших, - однак, якраз впору Тому, для Кого був призначений. На землі стояв впевнено, дарма шнурівки не розпускав, від спеки або вологи плямами не вкривався. Щоправда, любив порипіти на морозі, - але у кожного свої недоліки...
Спочатку усі подумали, що то, напевно, жарт... Він якраз тріумфально походжав перед дзеркалом, гордо слідкуючи за кожним граціозним вигином на своїй шкірі. Усередині і зовні - чистий і пахучий, поверхня мінилася сонячними зайчиками, - ідеальний і, одночасно, реальний та справжній... Як раптом поряд з'явилась його пара: оригінальної курносої форми, чорна, із чудернацьким сріблястим візерунком. Усі зайчики чомусь одразу перебігли на Неї. Вони дивилися один на одного і не могли відвести погляду. Він розгублено тупцяв на місці, а Вона нерішуче переступала з носка на п'ятку. І ще... Усі навколо з них реготали...
Вони вийшли разом з магазину і більше ніколи назад не поверталися. Навчились рухатись в одному напрямі, не зважати на перешкоди. Розділили вдих та видих. Вони бігали наввипередки, гуляли під дощем, кидались осіннім жовтогарячим листям і хрустким снігом. А свої щітки та тюбики з кремом поклали в одну коробку. Сіру...
Вони ніколи не розлучались. Разом надбали зморшок, шрамів та вражень, потьмяніли, зносились, але ще досить довго стояли поряд на одній поличці у своїй шафці. І так само, як колись, не могли відірвати погляду одне від одного...