Бути стихійним

Стихійне лихо ніколи не було Тобою. Воно не точить крок за кроком, бере, що потрапить, одразу. Не вміє зависати багатозначною паузою і думати, яке загадкове. Не хоче соромитись власної значущості, не варить смачні сардельки, зате над усе ставить вчинок. І не проводить за двері.
Бути Торнадо не солодко. Любити ніхто не буде. Від нього не врятуєшся, ставши під парасолю. Не зачиниш вікна, не телепортуєш квартиру. І мобільний не згубиш. Цілком випадково.
Землетрус обіцяє найгірше. Можна стиснути зуби, одягнути костюм найкращий, взяти паспорт і необхідні речі. Він не поженеться услід за тобою. Але й не розчарує. Можеш десь у затишній мушлі перемикати настрій, крутити свої антени. Ображатися - марно. Не скучиш. Не приревнуєш.
Пожежа не переймається майбутнім. Їй все одно: малюк чи старець, соціальний статус і перспективи, потужність циліндрів та колір Твого автомобіля.
Розбігшись з гори Лавина не думає, що, можливо, там, унизу, вже не підніметься.
Смерч не прагне випадковостей та сюрпризів. Він сам - Фатум. Йому не скажеш: "О! Знову спізнився!"
Для Цунамі не хочеш бути ні старшим братом, ні другом, ні ворогом, - однак, у жодному разі, не забудеш Ваше знайомство.
Ніяких вагань, нарікань і докорів сумління. Завжди напоготові: "Така природа...". Хоча, Ти знаєш, я передумав: у цьому - Ви дуже схожі...